Місто починалося як невелике поселення із назвою Василівка 1784 року. Назване на честь старшини Донського козацького війська Івана Васильєва, що заклав тут заїжджий двір. Заселення селянами відбулося після 1820 року.
Міська легенда засвідчує, що назву «Сні́жне» поселення отримало від самої Катерини II, коли під час однієї зимової подорожі її екіпаж застряг у снігу в одному з численних ярів. Згодом у місцевих говірках закріпився інший наголос, на останньому складі. Жодних підтверджень ця легенда не має.
У XIX сторіччі починається вуглевидобування, росте кількість шахт.
Рудничний комітет Ремівських копалень 28 травня 1917 року звернувся через Раду робітничих депутатів Чистяківського гірського району до Головного правління Південноросійського гірничопромислового товариства з вимогою звільнити керівника шахти за його грубість і непримиренність із робітниками. Позаяк громада барилася з рішенням, люди самотужки заарештували й прогнали його з копальні. 10 серпня 1917 року відбулися перевибори Ради робітничих депутатів Чистяківського гірського району. З 56 депутатських місць більшість отримали більшовики.
14 жовтня в селищі відбулася 4 районна конференція рудкомів Чистяківського району, в якій взяли участь 66 делегатів від 19 рудкомів. Конференція запропонувала обрати на Другий всеросійський з’їзд рад І. І. Сизранцева.
До 1920 року місто переходило то до «червоних», то до «білих». Руйнувалися шахти, здійснювалися розстріли й всіляко нищилася інфраструктура: було затоплено шахти та зруйновано господарські будівлі. Лише у січні 1920 року в Сніжному встановилася постійна влада. Почалася ліквідація наслідків війни, зокрема, шахтарі почали відновлення затоплених шахт.
Усі, хто був проти більшовиків об’єдналися до повстанських загонів, що боролися з радами. В околицях міста діяла група Корсуна.
У 1920 році в Сніжному завершили націоналізацію шахт. Керівництво ними перейшло до Чистяківського кущового управління вугільної промисловості.
Місто Сніжне захоплено нацистськими військами у жовтні 1941 року. 1943 року в районі Сніжного протягнувся Міуський фронт, його найукріпленіша точка — гора Савур-могила, що стоїть за декілька кілометрів від Сніжного, не давала змоги звільнити місто впродовж тривалого часу. Дата звільнення — 1 вересня 1943 року (тепер це день міста), усього за 8 днів до звільнення Донбасу (8 вересня 1943).
Під час війни у 2014 році на сході України контроль над містом Сніжне був однією з важливих задач — до російсько-українського кордону від міста — всього 18 км, де розташовані лише кілька сіл: Степанівка, Маринівка. Одразу ж за Сніжним і до самої Макіївки та Донецька проходить траса Н21, що йде практично суцільною агломерацією Торез-Шахтарськ-Зугрес-Харцизьк, під прикриттям якої можна було безперешкодно перекидати техніку, вантажі й особовий склад.
У перших числах червня 2014 року місто було перетворене на фортецю бойовиків.
15 липня 2014 року, зранку, по центру міста було завдано авіаудар, що серед іншого зачепив і житловий будинок. В результаті вибуху і під завалами будинку загинуло 11 осіб.
25 червня місцеві мешканці зафільмували декілька прильотів ракет, але вони не викликали каскадної детонації снарядів.
Рано вночі 4 липня 2022 року українські військові високоточними ракетними ударами знищили великий склад боєприпасів російських окупантів. На той час фронт знаходився на відстані близько 70 км від міста.
Склад був облаштований на території підприємства «Хіммаш».
